Постанова ВАСУ від 26.02.2015 року

Друк

Пошук

386

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий адміністративний суд україни ( ВАСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2015 р. м. Київ К/800/32902/13

К/800/29072/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державної фінансової інспекції в Полтавській області та Комунального підприємства «Теплоенерго» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2012р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013р. у справі

за позовом Державної фінансової інспекції в Полтавській області

до відповідача Комунального підприємства «Теплоенерго»

про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

11.07.2012р. до суду надійшов позов Державної фінансової інспекції в Полтавській області (далі Фінінспекція) про зобов'язання Комунального підприємства «Теплоенерго» (далі Підприємство) виконати вимоги позивача. Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної Фінінспекцією ревізії діяльності Підприємства останньому направлено вимогу із зобов'язанням вчинити дії по усуненню порушень законодавства, проте відповідачем не забезпечено виконання належним чином вимоги Фінінспекції. В зв'язку з цим позивач просив зобов'язати відповідача виконати пункти 2,3,4 вимоги.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2012р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013р., позов задоволено частково : зобов'язано Підприємство виконати пункти 2 та 3 вимоги щодо відображення дебіторської заборгованості та забезпечення повернення виплаченої благодійної допомоги. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями, Фінінспекція та Підприємство звернулись з касаційною скаргою, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, позивач просив змінити судові рішення та задовольнити позов у повному обсязі, а Підприємство - їх скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Підприємства підлягає задоволенню, а скарга Фінінспекції - частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками проведеної позивачем ревізії складено акт №01-21-042 від 24.02.2012р. та 19.03.2012р. направлено в адресу Підприємства вимогу №01-14/859 про усунення виявлених ревізією порушень. Зокрема, в пункті 2 Підприємство зобов'язано відобразити дебіторську заборгованість за фізичними особами щодо яких здійснено безпідставні витрати на добровільне страхування життя та забезпечити повернення цих витрат в розмірі 114000гр.; в пункті 3 - забезпечити повернення благодійної допомоги в розмірі 6300гр. або стягнути завдану шкоду з осіб винних у безпідставному її наданні в порядку, передбаченому ст.ст.130-136 КЗоТ України; в пункті 4 - стягнути з осіб, винних в списанні 70,26т. вугілля на суму 56696,18гр., завдану шкоду.

Відповідно до статті 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В своїй постанові від 15 квітня 2014 року у справі №21-63а14 Верховний суд України зазначив :

«Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року N 2939-XII "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2939-XII) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно < … >, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

За змістом пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону N 2939-XII контрольно-ревізійним управлінням в областях надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до підпункту 3.1.12 пункту 3.1 Положення про Контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 9 січня 2001 року N 111 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 січня 2001 року за N 37/5228); чинного на час виникнення спірних відносин), управління, відповідно до покладених на нього завдань, а також через підпорядковані йому контрольно-ревізійні підрозділи, має право, зокрема, звертатись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.»

Таким чином, органи фінансового контролю, дійшовши під час здійснення перевірки висновку, що державі або суб'єкту контролю завдано збитків, можуть про це зазначити у вимозі. Проте, стягнути ці збитки можливо виключно у випадку задоволення відповідного позову органу державного фінансового контролю, якщо обґрунтованість висновків щодо наявності таких збитків буде підтверджено під час судового розгляду справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вимога Фінінспекції №01-14/859 щодо стягнення завданих, на думку позивача, збитків не є обов'язковою для виконання Підприємства, що унеможливлює задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлено повно, а судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку про те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду та Харківського апеляційного адміністративного суду повинні бути скасовані, а позов - залишено без задоволення.

Керуючись статтями 222,223,229,230,232,254 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Теплоенерго» задовольнити, касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2012р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013р. скасувати.

В задоволенні адміністративного позову Державної фінансової інспекції в Полтавській області відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235-244 КАС України.

Судді А.О. Логвиненко

О.Є. Донець

В.Ф. Мороз

Історія справи

Юридические оговорки

О проекте

Партнёры